. Опубліковано в Новини

Леонід Сморж

Стою засмучений, мовчазний, скам’янілий
біля двох могильних горбочків
з одинаковими залізними хрестами,
що схожі на розкинуті в розпачі руки.
Важко гупає в грудях встривожене серце,
а горло перехопив нервовий спазм.
Шанобливо схиляюсь і за давньою звичкою, коли заходив до діда і баби додому
здоровкаюсь, ледве чутно ворушачи губами:
Гавриле Никифоровичу! Явдохо Данилівно!
Добридень! Минув я цього разу вашу хату,
й на кладовище до вас оце прийшов.

. Опубліковано в Новини

      «…Нас познайомила Олександра Федорівна Селюченко. До Пошивайлів приїхали канадці, і там усі сусіди вареники варили. Так усі зібралися, було гарно й співали. І так ми пішли з нею удвох до Пошивайлів, і вони мене зустріли, наче вони мене все життя знали, і показали всю свою колекцію. От я пам’ятаю, шо начебто був величезний горщик, в якому вони зерно берегли, але я його цього разу не бачила. А може, це мені тільки здавалося. Величезний такий, як макітра, і що він (Гаврило) викрутив, як ще був молодим, а тепер уже сил немає крутити. Здоровенний такий посуд, його рук і ніг. Потім уже, коли я приїздила в Київ, приходила до них на виставку. Явдоха, коли мене бачила, то накидала мені тих «монеток» і всяких іграшок, і грошей ніколи не брала. Ніколи не брали, бо це для них образа. Він суворий, там десь так головою кивнув, і все. Вперше я його побачила в Пироговому. Спускаюсь я так горою, жито з обох боків. Ідем, бачим – люди стоять на подвір’ї, чоловік п’ять. І ти став туди – дивишся, шо робиться. О, гончарний круг! А ти його ніколи в житті не бачив. Дочка стала, і я стала. Дочка отримала горщик, і я захотіла. І коли я отримала цей горщик, і з того в мене пішло до кераміки таке відчуття. Це було до 1974 року. І оце коли б я приїжджала до Пирогово, оце спускаюся горою, чую – свистять, значить Пошивайли приїхали. Оцей свист соловейків – це їхні були.

. Опубліковано в Новини

  Опішне – визначний центр українського гончарства. Його історію творила славетна когорта гончарів, чиї імена знають не тільки в Україні, а й за її межами. Відомі й менш знані майстри попередніх віків: Остап Ночовник, Федір Чирвенко, Іван та Герасим Гладиревські, Юхим Різник, Василь Поросний, Юрій Лебіщак, Петро Шумейко, Іван Задорожний, Мефодій Сердюченко, Захар Коломієць, Іван Багрій, Терентій Наливайко, Яків Пічка, Макар Пругло та багато ін. Сучасні майстри, які вивели опішненську кераміку на недосяжну орбіту слави, – славетне подружжя Гаврила та Явдохи Пошивайлів. Вдумайтеся у значення наступних слів: Гончарна Пара, Гончарний Дует. Нерозривне й непорушне, що об’єднувало їх, – глина, бажання творити, радувати й дивувати світ своїми творіннями.

  Казковий світ глиняних творінь Олександри Селюченко живе і надихає кожного, хто вміє бачити прекрасне.

. Опубліковано в Новини

Горщик-вулик. 2009. Фото Тараса Пошивайла. Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

    Поглянувши на фото і прочитавши назву «Оригінальний експонат», читач здивовано зниже плечима: мовляв, що ж такого оригінального в звичайному горщику? Проте якщо уважно придивитися, то побачите, що він незвичайний, оскільки на його стінках є наскрізні отвори. Для чого вони? Про це дещо пізніше. Зараз з’ясуємо, для чого використовували горщики.
   Здавна горщики виготовлялися різної величини – від 0,5 л до 5-6 відер. Кожен тип горщика мав свою назву й певне призначення. У найбільших із них – «золінниках» – гріли воду (тримали різні сипучі продукти, солили огірки, яблука, груші), готували страви для застілля з великою кількістю людей.
У горщиках меншої величини – «борщівниках» – варили рідкі страви на одну сім’ю: борщ, юшку тощо. Каші готували в менших виробах – «кашниках». У найменших горщиках, які називали «горщами», «махітками», «малечами», готували різні страви для дітей, а також тримали масло, сметану.
Для перенесення гарячих страв у поле користувалися «двійнятками» – двома невеликими горщечками, з’єднаними з боків докупи, з ручкою-кільцем: в один горщик насипалася рідка страва, в інший – накладалася каша.

. Опубліковано в Новини

10 років поспіль студенти Харківської державної академії культури проходять творчу практику в Опішному – гончарній столиці України. Чому вибрали саме Опішне? Це не випадковість. На думку доцента кафедри культурології Любові Григорівни Тишевської та доцента кафедри культурології, кандидата педагогічних наук Тетяни Валентинівни Босенко, саме в Опішному збережено народні традиції, україномовне населення, велика кількість екскурсійних маршрутів, тому тут найкраще і найповніше, а головне результативно, виконується етнологічна програма практики для студентів ІІ курсу.
Цього року етнологічна практика другокурсників припала на час проведення ІІ Тижня Національного Гончарного Здвиження «Здвиг-2010» та IV Міжнародного молодіжного фестивалю «Опішне-2010». Студенти мали можливість не тільки відвідувати, а й брати безпосередню участь у численних творчих заходах, спілкуватися з учасниками та гостями, які приїхали до Опішного з багатьох куточків України та зарубіжжя.
Незабутні враження залишилися після відвідування Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. Студенти дізналися про історію створення першого приватного музею кераміки в Україні, ознайомилися з життєвим і творчим шляхом славетного гончарного подружжя Гаврила та Явдохи Пошивайлів, творчістю їхнього сина Миколи Пошивайла, оглянули експозиції посуду, композиції, колекцію рушників, картин та ікон, дбайливо зібраних засновницею домашнього музею Явдохою Пошивайло.
 Зацікавила студентів і книжкова експозиція, на якій представлені найкращі книги видавництва «Українське Народознавство». Найбільшу увагу привернула книга листівок та набір листівок «Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів».

Марія Яценко,
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарської родини Пошивайлів

 

Новые игры Alawar.

Буклет/booklet

24312436524356436

Музей-садибу відчинено щодня 

з 9-00 до 17-00 год.

(п'ятниця, неділя: з 800 до 1600)

Вартість: 25,00 грн. за одну особу (віком від 18 років)
15,00 грн. за одну особу (віком до 17 років)