. Опубліковано в Новини

   Незважаючи на кризу в Україні, кожна людина прагне духовності – ось такої думки були викладачі й студенти Сумського кооперативного технікуму, групи 912-ф (фінанси і кредит), яка відвідала Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. «Ми отримали велике задоволення від побаченого: чудові вироби подружжя Пошивайлів, інтер’єр житла, а особливо вдячні за надану можливість поспілкуватися з глиною». Як сказала викладач-куратор Людмила Анатоліївна Сіробаба, «саме тут студенти ознайомилися з традиціями і звичаями опішненських гончарів, а для нас, старшого покоління, це був «бальзам» для душі».

. Опубліковано в Новини

   

Тітоньку Явдоху я добре пам’ятаю з дитинства. Мій тато, рідний брат Явдохи Данилівни, Бородавка Лука Данилович, працював на шамотному заводі ім.Ворошилова Ольгинського району Сталінської області (зараз Володимирівка Волновахський р-н. Донецька область). Сюди приїхав за направленням на роботу після закінчення Полтавського технікуму. Приїджав на малу батьківщину в с.Опішне. Пригадую 1948 рік, наша родина жила тоді в м.Мінську (Білорусія), голодні післявоєнні роки. Якою була наша радість коли тато привіз з Опішнего від тітоньки смачні гостинці – запечені в печі сливи, фруктове повидло в опішнянських глечиках. Ми пригощали ласощами всіх сусідів і розповідали про життя родичів Опішнего.

. Опубліковано в Новини

    Український рушник. Стелиться, ніби дорога. Вабить, наче вічність. Зачаровує, мов пісня. Він є неодмінним атрибутом народного побуту, весільної обрядовості й традиційної окраси українських хат.
Полтавські рушники здебільшого оздоблені розкішними рослинними орнаментами – це «дерево життя», що символізує природу-матір, популярним є зображення птахів, що означає кохання та щастя, часто зустрічається також «дерево-квітка», «вазон із квітами». Мотиви «вазона», «дерева» скрізь зберігають один і той самий принцип у зображенні рослин. На рушниках квіти, пуп’янки виглядають площинно, внутрішню будову квітки передано різними рушниковими заповненнями. Ці мотиви мають завжди свій логічний початок і завершення. То можуть бути вазони найрізноманітнішої конфігурації: видовженої форми вази, округлих обрисів глечик, типовий за формою для кераміки Полтавщини.

. Опубліковано в Новини

   Художня кераміка України – одне з найяскравіших явищ народного мистецтва народів світу. Вивчати, зберігати і пропагувати це мистецтво покликані, насамперед, музеї.
     Уже 25 років у провінціальному містечку Опішному функціонує унікальний на теренах України Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному – центр дослідження, збереження й популяризації гончарної спадщини українців. За цей час він пройшов складний шлях становлення. 1986 року в Опішному, за ініціативою нащадка славетної родини Пошивайлів Олеся Пошивайла (нині – директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України), було засновано Музей гончарства (доручення Ради Міністрів УРСР від 11.03.1986 року Г41-КО 13547/53 та рішення Полтавського облвиконкому від 12.08.1986 року №320), на базі якого, через три роки, за постановою Ради Міністрів України від 03.11.1986 року №272 почав створюватися Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

. Опубліковано в Новини

«...Не розуміють ці люди, що життя – лише мить,
що в безмежному часі вони, як метеори, згорять
і без сліда загубляться в безвісті їх імена,
Ви ж будете жити в віках, бо кераміка вічна,
вічна краса і добро, які щедро дарили ви людям,
Породжені опішненською землею і гончарюванням...»

Леонід Сморж

     Нинішньої зими минуло 20 років, як немає серед нас Майстра, Гончаря, Художника – Корифея української кераміки Гаврила Ничипоровича Пошивайла (07.04.1909 – 24.01.1991). Його життя минуло в роботі й клопотах якось непомітно. Та вершив він велику справу, творив гончарні дива, у яких і нині продовжує жити. Його ім’я не загубиться серед сотень тисяч інших, нікому не відомих. Кажуть, людина живе, доки живе згадка про неї.
Народився Гаврило Ничипорович в Опішному, в гончарській родині, яка своїми коренями сягає принаймні до середини ХVІІІ століття. Дід Тарас (середина ХІХ – початок ХХ століття) і батько Ничипір (кінець 1880-х – 1936) були неперевершеними майстрами-посудниками. Можливо, і були у Гаврила дитячі мрії обрати іншу професію, але покликало те, що миліше серцю – глина. Працювати за гончарним кругом почав дуже рано. Першими виробами була іграшка-монетка – глиняний посуд для забави дітям, і звичайно ж свистунці.
     Закінчив семирічку. Навчався в Опішненській школі майстрів художньої кераміки (1937), проте основи гончарного ремесла перейняв від батька.
Життєвий шлях був нелегким: усього було – і невдачі, і злети. Довелося пережити революцію, голодомори, репресії. Пройшов фронти Другої світової війни, був ранений, контужений. Мав військові нагороди. Голодні роки, місяці без хліба і заробітної плати в гончарній артілі не змогли змінити вибору долі, самопосвячення глині.

Новые игры Alawar.

Буклет/booklet

24312436524356436

Музей-садибу відчинено щодня 

з 9-00 до 17-00 год.

(п'ятниця, неділя: з 800 до 1600)

Вартість: 25,00 грн. за одну особу (віком від 18 років)
15,00 грн. за одну особу (віком до 17 років)