• МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА
ГОНЧАРСЬКОЇ РОДИНИ ПОШИВАЙЛІВ •

Гончар Гаврило Ничипорович Пошивайло (07.04.1909 – 24.01.1991) – один із найбільш відомих творців української народної кераміки другої половини ХХ століття, один із найсамобутніших представників опішнянської школи художньої кераміки.

Гончар Гаврило Пошивайло в Музеї народної архітектури та побуту України. Пирогово, Київ. 1983.Фото Олеся Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному,Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

Народився в Опішному в родині потомственного гончаря-посудника, кустаря-середняка Ничипора Тарасовича Пошивайла (кінець 1880-х – 1936) та гончарки Ганни Іванівни Пошивайло (Оначко) (початок 1890-х – 1964), батько якої був відомим опішненським цегельником. Дід Тарас (середина 1860-х – початок 1900-х) у останній чверті ХІХ століття виготовляв полив'яний посуд, а його дружина Килина (кінець 1860-х – 1930) ліпила дитячу іграшку. Представники родини займалися гончарством щонайменше з XVIII століття.Як згадував сам Гаврило Пошивайло, «вони займались тільки одним гончарством: робили, возили по ярмарках і базарах. І так було з покоління в покоління…».

Його життєвий шлях був нелегким. Закінчив семирічну школу. Навчався в Опішненській школі майстрів художньої кераміки (1937). 1929 року одружився. З жовтня 1943 по травень 1945 року брав участь у воєнних діях на фронтах ІІ Світової війни в складі 53 мотострілкової бригади. Був поранений, контужений. Нагороджений орденами «Красной Звезды» (1944), «Отечественной войны ІІ степени» (1985), численними медалями, у тому числі «За отвагу» (1943).

Основи гончарного ремесла перейняв від батька. Працювати за гончарним кругом почав дуже рано. Першими виробами були глиняний посуд для забави дітям («монетка») і, звичайно ж, свистунці. Працював як гончар-кустар (1922–1933, 1941–1943), гончарем артілі «Художній керамік» (1934–1941), гончарем промартілі «Художній керамік» (1946–1960); гончарем (1960–1965), творчим майстром (1965–1969, 1970–1971) Опішнянського заводу «Художній керамік», гончарем Опішнянського заводу «Керамік» (1971–1987). Виготовляв мальований посуд (горщики, глечики, тикви, вази, барила, куманці, миски, тарелі), зооморфний посуд (барани, леви, бики, птахи), ритуальні вироби (куришки, свічники), декоративну антропоморфну скульптуру на теми народного побуту (барині, вершники, сюжетні композиції), дитячі іграшки («монетки», «солов'ї», свистунці). Не було в гончарстві такого, чого б не зумів зробити Гаврило Пошивайло. І не просто зробити, а й вкласти в дивовижні глиняні творіння всю широчінь розкриленої душі, наснажити їх високими людськими почуттями. Уперше в українському гончарстві створив сюжетні композиції на теми гоголівських героїв, Сорочинського ярмарку. Коли Гаврило Пошивайло сідав за круг, час немовби зупинявся. А гончарював він і ліпив глиняну скульптуру, дитячу іграшку до останнього місяця 82 року життя.

Упродовж другої половини 1970-х – 1980-х років Маестро був постійним учасником Сорочинського ярмарку, свят народної творчості, днів ремесел, етнографічних ярмарків у Києві та інших містах України. Всіляко сприяв становленню дитячих гончарних студій в Опішному та Києві.

Вершинні творчі досягнення відзначені почесним званням «Заслужений майстер народної творчості Української РСР» (1989), численними нагородами художніх виставок, конкурсів і симпозіумів. Був членом Спілки художників СРСР (з 1970).

Гончарка Явдоха Данилівна Пошивайло (Бородавка) (06.03.1910 – 27.04.1994) – одна з найцікавіших гончарних малювальниць в Україні, яскрава представниця опішнянської школи художньої мальовки. Вона, за беззаперечним визнанням мистецтвознавців, була малювальницею від Бога.

Малювальниця Явдоха Пошивайло оздоблює глиняний посуд у Музеї народної архітектури та побуту України. Пирогово, Київ. 1983.Фото Сергія Марченка. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

 Народилася в Опішному в родині селянина-середняка. Згодом пригадувала: «Я осталась сиротою. Батьків я не знаю: люди забрали і в людей я росла, і вчилась малювати. Тоді я вивчилась і пішла по кустарях – в Горілея малювала.., в Пругла Макара і в других. А потім вийшла заміж і тоді почали удвох робить: він робить, а я малюю…».

В Опішному існує давня традиція: твори чоловіка-гончаря мусять побувати в руках дружини-малювальниці. Тому Явдоха Пошивайло оздоблювала твори свого чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Малювала по сирій глині віртуозно, швидко. Мотиви мальовки народжувалися миттєво. Квіти, виноградна лоза, риби й птахи оживали на мисках, тарелях, вазах, глечиках, макітрах, барильцях, куманцях. Гончарна мальовка Явдохи Пошивайло, виконана фляндрівкою й ріжкуванням, була «густою», соковитою, яскравою, а мотиви декору – виразно неповторними. Усі чесноти українського єства, усю любов до життя, до людей і довкілля вона вкладала в те сповідальне малювання.

Явдоха Данилівна до останнього подиху жила гончарством. Переживала за його невдачі і щиро раділа кожному, хто досягав успіхів у осягненні таїни глини. Навіть за кілька місяців до відходу в інші світи, тяжко хвора, вона жила гончарством: брала папір, фломастери чи олівці й наносила на папір гончарні орнаменти.

* * *

Уміло застосовуючи власні прийоми формотворення й декорування, Гаврило і Явдоха Пошивайли залишалися вірними давнім опішненським традиціям, стверджуючи цим невичерпну енергію пракоренів. Вони підсвідомо відчували своє, українське, й щонайменше звертали увагу на запозичення з інших етнокультур. Це особливо відчувається в старосвітських формах посуду, декоративній скульптурі, бароковій мальовці. Довге життя мистців у повсякденні глини й творчості було подібним до житія святих. Вони обоє були великими праведниками. Усього було на їхньому життєвому шляху. Довелося пережити революції, більшовицькі економічні експерименти, голодомори, репресії, воєнні лихоліття. Були місяці без хліба й зарплати в гончарній артілі, але ніколи, ні за яких буденних негараздів, вони не нарікали на вибір долі й самопосвяту глині. Вони продемонстрували всім оточуючим взірець відданості гончарству, сповна віддали себе рідному народу, до останнього подиху не випускаючи з рук «святу землицю». Їх життя – величний акт самопожертви в ім'я одухотвореної глини. Не випадково Фонд міжнародних премій посмертно вшанував життєвий подвиг Гаврила Пошивайла спеціальною відзнакою «За життя, гідне людини» (1998). Якось Явдоха Данилівна зізналася: «Отак і живемо з гончарним кругом біля ліжка, бо бува і вночі приходить до тебе дивовижна думка. Тоді потихеньку встаєш, тягнешся до глини, починаєш спілкуватися з нею…». Щось містичне вбачається і в тому факті, що рівно через три роки, три місяці й три дні після смерті Гаврила душа Явдохи відлетіла на крилах любові до свого чоловіка, де вони вже навіки разом.

Уперше гончарні твори Гаврила і Явдохи Пошивайлів експонувалися в Полтаві (1948) та Києві (1949). Далі щорічно виставлялися на обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках (близько 90). Вони експонувалися на художніх виставках у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах, широко представляючи в світі мистецтво України, дивуючи неповторним дивосвітом чужоземних поціновувачів мистецтва. Нині їх можна побачити в найбільших музеях світу, передовсім, зрозуміло, в українських. Багато їх розійшлося зі щедрих рук господарів по приватних колекціях.

Ще в середині 1970-х років кореспондент однієї з центральних московських газет після перебування в Опішному і знайомства з доробком Гаврила і Явдохи Пошивайлів назвав свій репортаж «Із Опішного до Парижа», що означало як численність гончарної спадщини мистців, так і експонування їх творів не лише в колишньому СРСР, а й у найбільших європейських столицях.

Гаврило та Явдоха Пошивайли в домашньому Музеї кераміки. Опішне, Полтавщина. 1987.Фото Сергія Марченка. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

    Гончарське подружжя знало про плинність усього сущого матеріального на землі, а тому прагнуло якомога довше зберегти в людській пам'яті спогади й уявлення про гончарні здобутки Опішного ХХ століття. Саме тому на початку 1970-х років вони створили перший в Україні приватний музей кераміки. Музей для Явдохи й Гаврила Пошивайлів був своєрідною філософською категорією буття, символом і способом збереження й примноження кращих набутків рідного рукомесництва. Музей – як генератор національного культу гончарства, музей – як резерват непорушних гончарних канонів, без яких немає українського гончарства – унікального явища світової культури. Родинний музей Пошивайлів ще за часів радянського тоталітаризму став осередком уславлення народного мистецтва, своєрідним форпостом українського духу. У провінційному містечку він відігравав таку ж патріотичну, україностверджуючу роль, як і знаменитий столичний музей Івана Макаровича Гончара в Києві. До нього йшли відвідувачі в пошуках пракоренів рідної культури, їхали іноземні делегації, щоби краще пізнати українську душу.

   На основі їх настанов і заповітів згодом у гончарній столиці країни – Опішному – постав Національний музей-заповідник українського гончарства, Державна спеціалізована художня школа-інтернат «Колегіум мистецтв у Опішному», Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.

   24 липня 1999 року в Опішному, як структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства, було відкрито Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. Основу колекції складають гончарні вироби родини Пошивайлів. Тут також представлена кераміка інших майстрів Опішного кінця ХІХ – початку ХХ століття. Окрім кераміки, до збірки увійшла полтавська традиційна вишивка початку ХХ століття, кролевецькі рушники, народні картини 1920-х – 1930-х років, старовинні ікони. У недоторканному вигляді збереглися інтер’єри домашнього помешкання й надвірні будівлі.

Микола, Гаврило та Явдоха Пошивайли в домашньому Музеї кераміки. Опішне, Полтавщина. 1974.Фото Олександра Зеленецького. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

   Гончаротворчу справу батьків нині натхненно продовжує старший син – Микола Пошивайло (1930 р.н.)– відомий опішнянський гончар (посудник і мисочник), заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, член Національної спілки художників України й Національної спілки майстрів народного мистецтва України, експонент численних національних і міжнародних художніх виставок, переможець конкурсів і симпозіумів кераміки; донині популяризує гончарне мистецтво в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.