Спогади Алли Лук’янівни Сидоренко (племінниці Явдохи Данилівни Пошивайло (Бородавка))

Тітоньку Явдоху я добре пам’ятаю з дитинства. Мій тато, рідний брат Явдохи Данилівни, Бородавка Лука Данилович, працював на шамотному заводі ім.Ворошилова Ольгинського району Сталінської області (зараз Володимирівка Волновахський р-н. Донецька область). Сюди приїхав за направленням на роботу після закінчення Полтавського технікуму. Приїджав на малу батьківщину в с.Опішне. Пригадую 1948 рік, наша родина жила тоді в м.Мінську (Білорусія), голодні післявоєнні роки. Якою була наша радість коли тато привіз з Опішнего від тітоньки смачні гостинці – запечені в печі сливи, фруктове повидло в опішнянських глечиках. Ми пригощали ласощами всіх сусідів і розповідали про життя родичів Опішнего.

    Десь в 1949 р. я з братом Леонідом влітку приїздила в с.Опішне до тітоньки Явдохи сама вона росла сиротою, своєю щедрою душею готова була обігріти всіх. Працювала на заводі, доглядала худобу, обробляла присадибну ділянку, мала своїх трьох діточок та ще й не відмовилась пригріти. Пам’ятаю, як щодня на своєму гончарному крузі в після робочі години працювали тітонька Явдоха та дядечко Гаврило, виготовляючи різноманітний глиняний посуд, щоб потім одарити всіх, хто до них приїжджав. У великій кімнаті власного будинку стояли їхні вироби, випромінюючи енергію доброти, щедрості своїх творців. Пам’ятаю 1978 р. я вже працювала вчителем історії в с.Московка, Запорізької області. Щороку з учнями іздила на екскурсію по місцях трудової і бойової слави країни СРСР. Найбільшою моєі мрією була – відвідати Опішне. Щоб заробити кошти на путівку, працювала влітку і восени в колгоспі – полола, збирала овочі, фрукти і т.д. І ось в цьому 1978 році, група учнів, 25 чоловік, колгоспним автобусом відправилась на екскурсію в м.Полтаву, домовившись, що один день буде присвячений с.Опішнему. Ми відвідали керамічний завод і його філіал по вул.Заливчого, домашній музей родини Пошивайло. В складі учнівської групи були переможці обласного конкурсу художньої самодіяльності – вокальна група учнів 7 класу. Взяли ми з собою баяніста сільського Будинку культури. На заводі «Кераміст» та його філіалі виступали з концертом перед працівниками. Всю нашу групу задарили подарунками – гончарними виробами. Тітонька Явдоха і дядечко Гаврило розповіли нам, що протягом місяця напередодні нашого приїзду працювали дома і на заводі в позаробочий час, виготовляючи свої дари учням. Кожному з нас дісталось по 3-4 вироби, для школи подарували більше 50 горщиків для вирощування квітів. Ми ними прикрасили вестибюль нової школи. Ученицю 7 класу, яка читала вірш про ВВ війну, тітонька Явдоха запросила в підсобку заводу – філіалу і надала право, на іі погляд, вибрати найкращий гончарний витвір. Вона обрала напільну вазу для квітів, яка і зараз у них зберігається. З свого власного домашнього музею, де ми теж побували, тітонька і дядечко сказали: «що вам подобається беріть на згадку».
Мені тоді приглянулась тарілка, виготовлена Сашею Пошивайло до 100-річчя з дня народження В.І.Леніна.
    Через 32 роки після вищезгаданої екскурсії на Полтавщину дві учениці, що виступали з концертом на заводі в 1978 р. приїхали вдруге в Опішне в 2010 році. Одній в ті часи було 6 років, другій – 14 р.
    Зараз вони працюють вчителями в місцевій школі. З теплотою згадували вони, як всю групу тітонька Дуня і дядечко Гаврило пригощали пиріжками, варениками, фруктами в садибі родини Пошивайло.
Тітонька Явдоха любила життя, була відверта з людьми, зичила їм тільки добра, яке завжди була в її посмішці, погляді, діях. Такою я її запам’ятала на все життя.
    Мріяла про збереження надбання минулих поколінь для майбутнього. Збирала вона в своїй світлиці не тільки гончарні вироби, а й рушники полтавських майстринь.
    Мрію т.Явдохи втілив у життя її онук Олесь Пошивайло, створивши прекрасний Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішнему. Спасибі тобі, Саша, за світлу пам’ять про бабусю Явдоху і дідуся Гаврила, за весь рід Пошивайлів, який ти згуртував заради збереження пам’яті про минуле і сучасне с.Опішнего та його славних трударів.

Мову оригіналу збережено*

Марія Яценко,
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарської родини Пошивайлів