110 років від дня народження Явдохи Пошивайло - провідної української народної малювальниці ХХ століття

Фільм "Незабутні" Фотогалерея

6 березня 2020 року виповнюється 110 років від дня народження Явдохи Пошивайло - провідної української народної малювальниці ХХ століття, фундаторки першого в Україні приватного музею гончарства.

«Я хочу сказати про наше прекрасне Опішне. В нас у Опішньому золоті майстри, гончарі, кравці, в нас на весь світ усі люди. Наше Опішне славилося завжди садками, людьми робочими, талантами…» Ці слова належать опішненській гончарці-малювальниці Явдосі Пошивайло.

Народилася майстриня в Опішному Зіньківського повіту Полтавської губернії в багатодітній селянській родині Данила та Ганни Бородавок. Доля з раннього віку приготувала їй тяжкі випробування. У шість років залишилася сиротою. Згодом пригадувала: « Я осталась сиротою. Батьків я не знаю: люди забрали і в людей я росла, і вчилась малювати. Тоді я вивчилась і пішла по кустарях…». З 10 років вчилася малювати в майстерні відомого опішненського скульптора Федота Пругла, у майстернях Сергія Горілея, Омеляна Ковпака та інших заможних гончарів. Її вчителями були талановиті малювальниці Марія Пругло, Марія Кришталь, Варвара Матвієнко (Каленич), Марія Городнича. Про своїх наставників вона завжди згадувала з теплотою. В 19-річному віці вийшла заміж за потомственного гончаря Гаврила Пошивайла (1909–1991) – представника однієї з найдавніших гончарських династій України, відомої з середини XVIII століття. Це був один із найбільш відомих творчих тандемів української народної кераміки другої половини ХХ століття.

Більша частина творчого життя майстрині була пов’язана з артіллю (з 1960 року – заводом) «Художній керамік», заводом «Керамік», продукцію яких, з середини 1930-х років, вона прикрашала своєю мальовкою.

Явдоха Пошивайло завжди працювала в парі зі своїм чоловіком. Оздоблювала гончарні вироби в техніці підполив’яного контурного малювання з використанням рослинних мотивів барокового характеру: круглі квіти, віялоподібні квіти, «гранатове яблуко», виноградна лоза, листя, зображення птахів і риб. У мотиви мальовки вводила власні елементи - зображення конвалії. Головною рисою творчості Явдохи Пошивайло є майже повністю заповнене тло виробу й великі мотиви.

Не забарилося й творче визнання: гончарні твори подружжя починаючи з 1948 року стали перлами художніх виставок в Україні, Росії, Литві, Латвії, Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великої Британії та інших країнах. Їхні спільні роботи прикрашають збірки найбільших музеїв світу, передусім українських: Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», Національного музею народної архітектури та побуту України, Донецького художнього музею, Запорізького художнього музею, Луганського художнього музею, Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького, Харківського художнього музею, Національного музею-заповідника імені Миколи Гоголя, Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові, Канівського музею народного декоративного мистецтва та численні приватні колекції.

На початку 1970-х років Явдоха та Гаврило Пошивайли створили перший в Україні приватний музей гончарства. «Оце ж моя хата, оце ж наше багатство, до нас люди ходять і ми їх приймаємо. Скільки думаєте за літо до нас прийде людей, скільки прийде людей, а нам же харашо, що нас не забувають, бо ми любим глину, свою кераміку любим, свої горшки любим…» - говорила Явдоха Пошивайло. Можна впевнено сказати, що Музей зародився з великої любові, любові до прекрасного, до свого ремесла, до історії свого народу, свого краю. Він був завжди відчинений для громадськості, а його експозиція легкодоступною для дослідників. Той музей пам’ятає багатьох українців і гостей з-за кордону.

Явдоха Пошивайло заповіла продовжувати справу збереження: «Історія вам ніколи не простить, якщо ви не зробите в Опішні музею… Ніколи! Ніколи! Ви сьогодні живете, будуть ще жити ваші діти, будуть ходити в музей. За двадцять років скільки вже людей перейшло в наш домашній музей! І всім я стараюся розказати… Я кожній дитині хочу іграшку дати. І люди приходять до нас щодня… А ви старайтеся, до людей ідіть! І щоб музей у Опішні був. Бо інакше історія не простить!». Саме на основі її порад та настанов у гончарній столиці країни – Опішному – постав Національний музей-заповідник українського гончарства, Державна спеціалізована художня школа-інтернат «Колегіум мистецтв у Опішному», Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Все, що було зроблено цією простою, мудрою жінкою, яка не закінчувала інститутів, але розуміла важливість збереження всього прекрасного для нащадків, залишилося в спадок прийдешнім поколінням.

24 липня 1999 року на основі колекції домашнього музею було відкрито Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. Він презентує творчу спадщину трьох поколінь гончарської родини, гончарні вироби інших майстрів Опішного кінця ХІХ – початку ХХ століття, полтавську традиційну вишивку (рушники, скатертини), ткані кролевецькі рушники, народне малювання (живопис на полотні, фанері, склі) та старовинні ікони. Збережено інтер’єр будинку, дворище, господарські і гончарні будівлі, усі особисті речі майстрів. А родинні світлини розкажуть про життєвий і творчий шлях народних мистців.

Усе життя Явдохи Пошивайло було тісно пов’язане з гончарством. Навіть в останні місяці її життя, тяжко хвора, вона продовжувала малювати на папері. 27 квітня 1994 року, на 85 році життя земний шлях майстрині завершився. Але рід невтомних майстрів гончарів Пошивайлів продовжується. Нині продовжує гончарну справу свого роду онук Юрко Пошивайло. Він досконало опанував традиції місцевого гончарства. Продовжуючи давні родинні традиції, перевагу надає виготовленню іграшкового посуду-«монетки» – мініатюрних копій класичних форм посуду: горщики, глечики, макітри, ринки, тикви, миски. Виготовляє Зооморфну та монументальну скульптуру. Оздоблює вироби традиційним опішненським декором техніками фляндрування й ріжкування. Деякі роботи майстра розмальовує його дружина Світлана Пошивайло.

Творчому доробку Гаврила і Явдохи Пошивайлів присвячено чимало публікацій у науковій і популярній літературі, у періодичних виданнях, що належать перу відомих українських мистецтвознавців, керамологів, культурологів, журналістів. Відомості про мистців увійшли до узагальнюючих наукових і популярних видань про українську народну кераміку, видань з історії українського мистецтва: «Історія українського мистецтва» (1968), «Українське народне мистецтво. Кераміка і скло» (1974). Про майстрів знято кілька документальних фільмів, у тому числі «Круг» (1972), «Щоб не згасло горно» (1988), «Незабутні» (2009). Але їхній творчий спадок наскільки самобутній і унікальний, що все нові й нові дослідники намагатимуться осмислити цей неповторний світ гончарного мистецтва.

Їхня творчість - це епохальна сторінка в історії українського гончарства другої половини ХХ століття.

{gallery}/news/2020/03/06{/gallery}