Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

СПОГАДИ

. Опубліковано в Новини

   

Явдоха Пошивайло(сидить) на Дні гончаря. Опішне. Полтавщина. 1989. Автор фото невідомий. Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

    «Моя бабуня Онися часто ходила до церкви. До найближчого храму Святої Покрови в Опішні було кілометрів з п’ять. Ходила туди пішки, беручи з собою і мене п’ятирічну. Батьки були на роботі, і хоч це все суворо заборонялося (мама комсомолка, батько – член КПРС), я частенько бувала в церкві. На Млинянську гору збиралися ще зарання, коли всі горби довкола сяяли від роси, сонечко було свіжісіньке, як умите, Ворскла блакитною стрічкою губилася десь в темно-зелених лісах на горизонті. Бабуня, аби я не швидко втомилася, розповідала мені про все довкола: про млинянський люд, який жив колись, про своє дитинство; хвалила Господа. І я малим козеням тупцяла слідом за нею, вбираючи в себе все те, а ще несла в собі наївне дитяче бачення: «Бабуня обов’язково купить мені гостинця!».

   Під церквоюу великі свята розкладався своєрідний ярмарочок. Чого лишень там не було. Звичайно, я пам’ятаю лише крам, що подобався дітям. Великі, випечені у спеціальних формах «кошики», «зайці», «барині», розмальовані цукром, буряковим та морквяним соком, довгі, у півметра цукерки, обгорнуті у фольгу та кольоровий папір, різноманітні іграшки з дерева і кольорового пір’я… Та я тягла після ранкової служби бабуню у найдовший і найгамірніший ряд. Під густими кущами бузку розташовувалися із своїм блискучим дивом гончарі.

   Казкові звірята: голосисті півники і рибки, гоноровиті бокасті баскі коники, ляльки-панянки у рясних розмальованих спідницях, горнята-будиночки… Скільки тієї яскравої фантазії було у золоторуких опішнянських гончарів!

   Та для мене найбільшим дивом була гірка з посуду – блискуча, яскрава – з малюсіньких глечиків, полумисочків, куманців…

«Бабуню, – просила я, – купи мені, – я слухняно вистою всю службу, я буду щиро молитися…»

   Та в бабуні завжди не вистачало грошей на той скарб, а іншим разом його вже й не виносили на торг. Бо, зрозуміло, майстрам не було коли бавитися з тим іграшковим посудом.

   Щораз, коли ми з бабунею верталися втомлені, обпалені пришляховим порохом,  вже майже в кінці опішнянської вулиці чекав на нас коротенький відпочинок. Зіпершись на паркан і щиро посміхаючись, стояла під своєю чепурненькою господою бабуся Явдоха Пошивайлиха і припрошувала: «Онисю, та зайди ж погомонимо, та молодість згадаємо, хоч її і наперсточок, але ж так хочеться, щоб вона все жила, та серце радувала».

   Бабця Дуня пригощала пиріжками, всім, що Бог послав, а мені здавалося, що добрішої води, як у цій господі, не знайти. Вони сідали у затінку і пригадували своє дівування, а я вмощувалася біля їхніх ніг і слухала те гомоніння про якісь тільки їм дорогі події і людей.

   Називали вони одна одну сестрицями, і мене дивувало, бо всіх бабусиних близьких я знала добре. Одного разу, коли ми вже зібралися вирушати додому, бабуся Явдоха якось по-особливому глянула на мене і таємниче прошепотіла: «Ось ходім, я тобі таке покажу, що мій старий із вогню витяг! – сама малювала, аж сміялася таке вийшло!»

   У садку під яблунею, на шматині самотканого рядна сміялося, співало, блискотіло поливою моє омріяне диво! Я боялася його торкнутися, ніби сон прийшов, ніби казка. Тільки й прошепотіла: «Оце все мені?». Явдосі так сподобалося моє подивування, що вона аж сміхом зайшлася: «Забирай».

   Я спробувала все забрати у пелену, але коли взяла до рук кухлика – одного, другого, зрозуміла, що мені забагато, та одне об одного побитися можуть, звела очі на бабусю Явдоху, а вони сміються: «Онисю, тут без твого кошика не обійдемося…»

   Летіла, як на крилах, додому, щораз зазираючи до бабусиного кошика, обережно торкаючись пальцями виробів, немов до живих створінь. Та все розпитувала: «Бабусю, то Явдоха Пошивайлиха твоя рідна сестра?»

   «Ні, дитино, з молодості ми знайомі, разом дівували, Гаврило Пошивайло сиротою її взяв за дружину. Бо ж вона така умілиця, як до людей, так і до роботи щира. Ніхто йому, окрім неї, не міг малюванням догодити…»Бабуня розповідала, а я собі мислила: «Ні, таки ж вона рідня. Бо хто ж із чужих міг такий дорогоцінний подарунок зробити. І хто ж із сторонніх міг відгадати бажання малого дівчати. Та й сама ж бабуня Онися казала, що вони з Явдохою Пошивайлихою з одного гончарського роду…»

   Можливо, хтось, прочитавши цей крихітний спогад про одну з найкращих художниць Опішні відразу й забуде, але не той, хто хоч мить милувався чи хоч раз доторкнувся до робіт Гаврила і Явдохи Пошивайлів, які так любили опішнянську глину, вогонь горнів, що й крізь віки їхні вироби нестимуть тепло і подивування тієї любові людям».

Наталя Панченко,

тележурналіст (Черкаси)

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новые игры Alawar.

Буклет/booklet

24312436524356436

Музей-садибу відчинено щодня 

з 9-00 до 17-00 год.

(п'ятниця, неділя: з 800 до 1600)

Вартість: 30,00 грн. за одну особу (віком від 18 років)
20,00 грн. за одну особу (віком до 17 років)