БЕРЕГИНЯ РОДУ ГОНЧАРСЬКОГО

   Історія не буває безіменною. ЇЇ творять люди. Історія гончарства українського народу не обмежується декількома відомими іменами. Протягом віків на наших етнічних землях жило й творило не одне покоління народних умільців, зберігаючи і примножуючи надбання гончарів. Тож зберегти для наступних поколінь імена талановитих мистців – наш святий обов’язок.

Навесні 2010-го виповнилося 100 років від дня народження Явдохи Данилівни Пошивайло – однієї з найталановитіших гончарних малювальниць в Україні, яскравої представниці опішнянської школи художньої мальовки. За беззаперечним визнанням мистецтвознавців, вона була малювальницею від Бога.
Усі, кому випало щастя спілкуватися з Явдохою Данилівною, запам’ятали її щирою, щедрою, дуже талановитою людиною. Вона завжди переймалася чужим горем, чужа радість, успіх приносили їй задоволення. Любила людей. Маючи трійко своїх синів, вона все клопоталася за інших, мов та Берегиня. Берегиня роду гончарського... Щиро раділа кожному, хто досягав успіхів у осягненні таїни глини. Навіть за кілька місяців до відходу в інші світи, тяжко хвора, вона жила гончарством: брала папір, фломастери чи олівці й наносила на папір гончарні орнаменти. Разом зі своїм чоловіком, потомственним гончарем  Гаврилом Ничипоровичем Пошивайлом (07.04.1909 – 24.01.1991), поклали своє життя на вівтар служіння гончарству, до останнього подиху не випускаючи з рук «святу» землицю.

 Явдоха Данилівна Пошивайло (Бородавка) прожила важке, але щасливе творчістю життя.
Народилася вона 6 березня 1910 року в Опішному, в багатодітній родині. Згодом пригадувала: «Рано зосталися сиротами, нас люди забрали, брата одного меншого взяли гончарювати, а мене малювати...»
З раннього дитинства Явдоха Данилівна бачила багато горя і зламаних доль, пережила злидні, втрати, розчарування. Але вона, завдяки оптимізму й силі волі, не впала духом, не дозволила загинути в собі всьому доброму і цінному.
Мала чутливу душу. Говорила здебільшого прислів’ями, приказками, часто переказувала народні бувальщини та казки. Любила народний спів: «Палимо горшки, так по всіх вулицях співають люди. На Гончарівці однієї заводять – «Туман яром», а десь там – «Сосна, сосна». Така була краса! Співають, а ми випалюємо...» [2, с.3].
Тонко відчувала красу, була залюблена в неї. Вірила: не згасне одвічне опішнянське рукомесло, хоча й переживало тоді не найкращі часи. «Раніше ж гончарі і малювальниці працювали вдома, а як стали обкладати їх податками, ну, сил же не було відкупитися, ото й потяглися на завод – отак і почало все занепадати» [3, с.148]. Саме тому на початку 1970-х років вона разом зі своїм чоловіком Гаврилом Ничипоровичем створили перший в Україні приватний музей кераміки, основу якого склали твори родини. У найбільшій і найсвітлішій кімнаті своєї оселі, поряд з родинною керамікою, Явдоха Данилівна дбайливо вивішувала на стінах традиційну полтавську вишивку – рушники, покривала столи скатертинами. Таким чином їй вдалося зберегти багато перлин народного мистецтва полтавського краю.
Їхня домівка завжди була відчиненою для людей. Вона притягувала дітей, онуків, сусідів, знайомих, перехожих. Там вони завжди знаходили порозуміння та підтримку. «Останній раз я була тут в 1979 році, коли разом з учнями приїздила на екскурсію на завод «Керамік», тоді ми також відвідали домашній музей. І кожній дитині вони подарували глиняний виріб на згадку. Говорили – подобається, беріть, ми ще зробимо..., – згадує племінниця Явдохи Данилівни Алла Лукична Сидоренко (Бородавка). –
А в дитинстві часто приїжджали ми з братом Олексієм до тьоті Дуні і дяді Гаврюші. Завжди гостили нас варениками, пирогами, галушками. Скільки яблук, груш було, а сливи... гнічені сливи, таких нема ніде, як на Полтавщині... Тьотя Дуня вечорами, ночами малювала, оті малюнки брала десь з природи. Сидить, щось думає, а потім малює...».
Малювала Явдоха Данилівна по сирій глині віртуозно, швидко, нерозмальованого тла залишала мало. Мотиви мальовки народжувалися миттєво. «Бо ж, як  сидиш, розмальовуєш, здається, що намалюєш цю квіточку – і більше нема в голові, а воно ж звідкись ще й береться, наче з води вироста» [3, с.150]. Спочатку контуром утворювала основу малюнка, а вже потім якскравими кольоровими плямами заповнювала квіткові пелюстки, листя, зооморфні мотиви. На мисках і тарелях фантастичні узори виконувала фляндрівкою, викликаючи цим подив і зачарування. Здавалося, що на виробах, які вона розмальовувала, квітнуть райські сади.
Вироби, виготовлені Гаврилом Пошивайлом і мальовані Явдохою Пошивайло, експонувалися на обласних, республіканських, всесоюзних виставках. На міжнародних виставках у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії вони успішно представляли народне мистецтво України. Квітують і донині райські сади опішнянської майстрині Явдохи Пошивайло. Їх можна побачити на глиняних шедеврах у найбільших музеях України та зарубіжжя, і, звичайно ж, у Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів та у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
І як ніколи не зів’януть квітучі сади Явдохи Пошивайло на гончарних виробах, так довіку в суцвітті неперевершених опішнянських гончаротворців буде велично вплетеним ім’я цієї самобутньої Мисткині!


1. Відкриття Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За роки 1996–1999. – Опішне: Українське Народознавство, 1999. – Кн.4. – С.474-509.
2. Качкан Володимир. Жива глина: Мандрівка в минуле та сьогоднішнє Опішного. – Опішне: Українське Народознавство, 1994. – 232 с.
3. Пошивайли // Митці України: Енциклопедичний довідник. – К.: Українська енциклопедія імені М.П.Бажана, 1992. – С.474.
4. Пошивайли // Українська Радянська Енциклопедія. – К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1983. – Т.9. – С.47.
5. Пошивайли // Ханко Віталій. Словник мистців Полтавщини. – Полтава: ВАТ «Видавництво «Полтава», 2002. – С.157-158.
6. Пошивайло Ігор. Освячені глиною // Народне мистецтво. – 2000. – №1-2. – С.2-4.
7. Семенко-Клименко О. Гаврило Пошивайло // АНТ. – 1999. – №2-3. – С.58-59.
8. Сморж Леонід. Незабутні... // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. 2001 /За редакцією доктора історичних наук Олеся Пошивайла. – Опішне: Українське Народознавство, 2001. – Кн.1. – С.243-254.

Наталя Гринь,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному