...Було в них одне захоплення – гончарювання...

…Було в них одне захоплення – гончарювання…

(матеріали керамологічних експедицій)

2018 року співробітники Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів здійснили десять керамологічних експедицій в Опішному. Їх результатом стали унікальні матеріали про опішненське гончарство. Так вдалося зібрати фотографії, які зафіксували миті життя місцевих гончарів та малювальниць. Записано спогади колишніх працівників керамічних заводів. Серед них – спогади двох Олександр: Олександри Дудник й Олександри Пругло.

Олександра Дудник (у дівоцтві – Ющенко) (1943 р. н.) родом з Матвіївки Диканського району Полтавської області. 1960 року з батьками переїхала в село Міські Млини. 25 серпня 1960 року поступила різноробочою на завод «Художній керамік». Вона згадувала: «…А батько ж там робив уже, директором був Леженін Іван Петрович. І він договорився з ним, попросив його, адже я ще малолетка була, 15 год. І тоді мене прийняли, була зразу на різних роботах. А тоді дали форми, і я одливала формами цвітошники. Аж на Кардашах, це цех № 2, той, що розібрали, нема, це за музеєм. Далі, далі. А № 1 цех був на Тарапуньці. Ото там я робила в заводі, довго робила. Мабуть, годів 10 робила, а тоді нас перекинули на «Червоний гончар», на Гончарівці там був, щоб ближче мені ходити з Млинів. Зразу цвітошники відливала формами, а тоді як сіла гончарювати раз, 10 год прогончарювала. А тоді розщиталась і тоді пішла до Смоляги на млинянський промкомбінат «Керамік», там тоже гончарювали. Промкомбінат, оце дід і баба Пошивайли (Гаврило і Явдоха Пошивайли. – Н. Г., М. Я.) тут робили. На «Червоному гончарі» робила на різних роботах: машини грузили,.. в кар’єрі глину вибирали. Ото червінька, а тоді побіл вибирали: на прицеп кидаєм з дівчатами, і ото везуть у завод. А з неї робили краску – ангоб. А тоді знову вернулася у завод переводом на Партизанську, на Кардашеве. Більше 20 год гончарства в мене було…» [1].

Гончарювати Олександра Дудник навчалася в Михайла Острянина, Олексія Марехи, Гаврила Підгребельного. Вона розповіла: «...була я на Тарапуньці. Оце, встане Острянин Михайло, покаже, тоді встане Олексій Тихонович Мареха, покаже мені: оце отак, оце так. Підгребельний Гаврило Корнійович тоже встане, покаже (ми рядом сиділи). Покаже: оце роби отак, ножиком дерев’яним покаже. Оце вони вчили гончарювати…» [1].

За час роботи на гончарному підприємстві Олександрі Дудник довелося опанувати кілька професій: формувальниці, ліпниці дитячої глиняної іграшки, гончарки. Навіть проводила майстер-класи. Та найбільше Олександра любила гончарювати: «…це було, як приїде екскурсія, і ми кажем, шо за інтерес тут дивитися, а вони дивляться, їм інтересно, як воно робиться. Уже додому скоро йти, а вони якраз приїхали, все – сідаєм. Павло Іванович Білик якраз робив мастіром на першому цеху, каже: «Та сідайте, покажіть!». І ото удіваєш спецовку і показуєш. Друге стоїть дивиться, як ти робиш, а друге – на тебе дивиться. Було й таке. Мені найдужче нравилось гончарювати» [1].

Олександра Іванівна Пругло (у дівоцтві – Перетятько) (1952 р. н.) родом з Човно-Федорівки (Полтавщина). В Опішне вийшла заміж. 1974 року прийшла на роботу в промкомбінат «Керамік». З теплотою і щирістю вона згадує своїх учителів: «Навчав мене гончарювати Гаврило Пошивайло. На той час він був на пенсії, та вони з дружиною працювали: вона малювала, а він робив посуд. Він вчив мене, як поставити грудку глини на центр – від того залежало, який буде виріб. Це було сложно, згодом навчилась. Моїм наставником був також Іван Герасимович Остапенко. Тоді було багато старих гончарів хороших. Я робила прості кувшини, без вушка. Норма була велика: дволітрових треба було зробити 75 штук, а штука стоїла 5 копійок. Кожний старався зробити більше. Гончарювати було важко, особенно жінкам, а я любила…» [2].

Олександра Пругло розповіла про свій колектив: «У нас багато молодьожі було. Було весело, колектив був дружній, разом працювали і часто разом оддихали. Завод наймав автобус, і ми їздили на екскурсії в Київ, Дніпропетровськ і даже в Крим. Була в музеї Пошивайлів, Явдоха Данилівна, хто робив в заводі, всіх часто запрошувала, ще тоді була зібрана кераміка» [2].
За трудовий внесок у розвиток гончарної промисловості Олександру Дудник й Олександру Пругло неодноразово нагороджували почесними грамотами. Їх імена було занесено на заводську Дошку пошани.

Життєві шляхи й долі двох Олександр різні, та було в них одне захоплення – гончарювання.

Література:
1. Спогади Дудник Олександри Петрівни (1943 р. н.). Опішне, Полтавщина. 2018 // Польові матеріали Наталі Гринь.
2. Спогади Пругло Олександри Іванівни (1952 р. н.). Опішне, Полтавщина. 2018 // Польові матеріали Марії Яценко.

Олександра Петрівна Дудник.
Опішне, Полтавщина. 2018. Фото Наталі Гринь

Кераміка в інтер’єрі хати Олександри Дудник.
Опішне, Полтавщина. 2018. Фото Наталі Гринь

Олександра Пругло. Фото з сімейного альбому.
Опішне, Полтавщина. 2018. Фото Наталі Гринь

Олександра Пругло й завідувач Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів
Наталя Гринь під час керамологічної експедиції.
Опішне, Полтавщина. 2018. Фото Марії Яценко

Олександра Пругло й молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів Марія Яценко
під час керамологічної експедиції.
Опішне, Полтавщина. 2018. Фото Наталі Гринь

Іван Остапенко й Олександра Пругло.
Опішне, Полтавщина. 1984. Автор фото невідомий

Почесна грамота Олександри Пругло.
Опішне, Полтавщина. 2018. Фото Наталі Гринь

Співробітники
Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів