. Опубліковано в Новини

(матеріали керомологічної експедиції)

Функціонування на території Опішного гончарних підприємств вплинуло на долю багатьох опішненців. Нині залишається все менше людей, які можуть розповісти історію гончарного виробництва. Перед музейними працівниками постають першорядні завдання – зібрати якнайбільше артефактів про працівників керамічних заводів, які внесли свій вклад у творення гончарної слави Опішного.

Однією з них є Євдокія Варвинська. Гончарством в її роду займалися дуже давно. Ось, як вона згадує свого прадіда по материнській лінії Степана Денисенка (року народження й смерті вона не пам’ятає): «Ну так, це прадід, оце моя мати там жила, бо у матері умер батько, а воно ж раньше по багато дітей було, семеро, і вона розприділила кого куди, хто пішов вівці пасти, моя мама пішла до діда сюди. Дід був бєдний, ну гончарював і ото так розжився, нову хату поставив, мабуть, і коника купив, і корову, і ото вона там служила» [1].

Мати Параска Різник (у дівоцтві Шкурпела) (1900–1979) вийшла заміж за Феодосія Різника (1901–1944), батько його теж займався гончарством. Родина мала непоганий дохід від продажу гончарних виробів, вважалася середняками, тому зазнала переслідування фіскальними органами й попала під репресію (1933). «…Їх у 1933 розкуркулювали. Казала, шо дід Михайло сказав: «Ти, Феодосію, молодий (у нього уже троє дітей було, ну да, троє: Галя, Серьожа і Ванько), з дому тікай, мене, – каже, – хай беруть». І Михайла забрали так, як у Полтаву, засудили, отож конали чи як то. А Феодосій, мій батько, утік у Гадяч і у Гадячі гончарював, це так мені мати розказувала. А тоді, як зачав тут організовуватися завод, він став, приїхав з Гадяча, із самого начала гончарював. Добрий він був спеціаліст по гончарству, вироби робив, макітри, уже ті макітри. Після войни, було, йдуть і кажуть: «Пашко, позич макітру, повидла зварить». Це і я знаю, шо стояли під хлівом такі літрів по п’ятдесят. Мені мама казала, шо їх удвох робили, один тягнув, електрики ж не було, а один тягне глину, а другий круте. Великі макітри у нас були, ну де хароші, ще при моїй битності мати попродала у Харьков. Да, отакі і банки були, ну хтозна, чи воно літрів по сімдесят, чи більше, всередині жовті, всередині свинцем, і до половини зверху, то вона було там соли, як не помідори, продали і ту банку» [1].

Трудовий стаж Євдокії Варвинської на гончарному виробництві розпочався з 1953 року, про що свідчить перший запис в її трудовій книжці. Потім змінювалася назва керамічного підприємства, відбувалося її переміщення з одного цеху в інший, освоєння різних гончарних професій: «доглядщиця, майстер дитячої глиняної іграшки, шліфувальниця, контролер приймальник, мальовщиця, ангобіровщик» [2]. «Я в 1953 в завод пішла і де тільки не робила, переходила з цеху в цех, на доглядці, і кирпич робила, і малювала, і коло горну була, і горшки возила» [1].

Загалом, гончарству Євдокія Варвинська віддала понад сорок років свого життя. Неодноразово була нагороджена почесними грамотами, була занесена на заводську Дошку пошани (1976), нагороджена медаллю «Ветеран труда» (1989).

Любов до ремесла свого правічного гончарного роду передалася меншому сину Євдокії Варвинської – Миколі Варвинському (1973 р. н.). 1991 року він закінчив Відділ гончарства Опішненської філії Решетилівського СПТУ № 28, нині працює у власній майстерні. Майстер віртуозно володіє гончарним кругом, виготовляючи різноманітні за формами й розмірами посудини – миски, тарелі, глечики, горщики, макітри, куманці, вази, квітники тощо. Його роботи демонструють цікаву взаємодію традицій і новацій опішненської кераміки. Під час ІІІ Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «Керампік у Опішному» (2011) Микола Варвинський презентував миски (мальовка Євгенії Панасюк), одну з яких відзначено Спеціальним Дипломом «За відродження традицій».

Під час керамологічної експедиції ми, працівники Меморіального музею-садиби, отримали цінну інформацію про гончарний рід Євдокії Варвинської, цікаві факти з життя найстаршої сестри Галини Варвинської (Поколодної) (1923–1999), мальовщиці, яка заслуговує на окрему розповідь про колег, з якими довелося працювати в заводі: Євдокію Шиян, Марфу Діденко, Марію Шаблій, Лідію Гриб, Галину Денисенко, Григорія Чирвинка, Тамару Гринь, Настю Білик-Пошивайло, Олександру Селюченко, Миколу Пошивайла й багатьох інших.

Література:

  1. Зі спогадів Варвинської Євдокії Феодосіївни. 15.02.2018 // Приватний архів Марії Яценко.
  2. Трудова книжка Варвинської Євдокії Феодосіївни // Приватний архів Євдокії Варвинської.

1

Євдокія Варвинська. Опішне, Полтавщина. 1960-ті. Автор фото невідомий

2

Зліва направо: Микола Пошивайло, Галина Денисенко, Марія Шаблій, ? Скрипник, (?), Григорій Чирвинко, Євдокія Варвинська, Лідія Гриб. Опішне, Полтавщина. 1956-1957. Автор фото невідомий

3

Зліва направо: Параска Різник, Євдокія Варвинська біля хати Феодосія Різника. Опішне, Полтавщина. 1963. Автор фото невідомий

4

Микола Варвинський (форма), Євгенія Панасюк (мальовка). Миска. Опішне, Полтавщина. 2011. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, мальовка, 8,3х31,2 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Фото Тараса Пошивайла

5

Микола Варвинський (форма), Євгенія Панасюк (мальовка). Миска. Опішне, Полтавщина. 2011. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, мальовка, 10х34,7 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Фото Тараса Пошивайла

Марія Яценко,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби
гончарської родини Пошивайлів

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новые игры Alawar.

Буклет/booklet

24312436524356436

Музей-садибу відчинено щодня 

з 9-00 до 17-00 год.

(п'ятниця, неділя: з 800 до 1600)

Вартість: 25,00 грн. за одну особу (віком від 18 років)
15,00 грн. за одну особу (віком до 17 років)