ВОГНЯНОГО ГОРНА ЧАРІВНИК

Заслужений майстер народної творчості України, гончар Микола Пошивайло біля своїх щойно випалених творів. Опішне, Полтавщина. 2002. Фото Олеся Пошивайла

27 травня 2015 року виповнюється 85 років славетному опішнянському гончареві, заслуженому майстру народної творчості України, лауреату Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, членові Національної спілки художників України й Національної спілки майстрів народного мистецтва України Миколі Пошивайлу.

Коли людина чогось щиро прагне, то обов’язково досягне бажаного. Інша справа – чого саме вона хоче. Гончар Микола Пошивайло від самого дитинства знав відповідь на це питання. Його покликання – гончарство. Народився в містечку Опішня, що в Полтавщині, в родині потомственного гончаря Гаврила Ничипоровича Пошивайла й гончарки-малювальниці Явдохи Данилівни Пошивайло – фундаторки першого в Україні приватного музею гончарства. Представники родини місили глину щонайменше з ІІ половини ХVIIIстоліття. Дід Ничипір виготовляв тонкостінний посуд, а його дружина Ганна ліпила  дитячу  іграшку. Іграшкаркою була й прабабуся Килина, а прадід Тарас виготовляв полив’яний посуд. Генетично успадкувавши любов до таємничого гончарного ремесла, Микола Пошивайло все життя присвятив глині.

У нього був хороший учитель – батько. Спостерігаючи за чаруючими рухами батьківських рук і таємничим вертінням гончарного круга, він відкривав для себе мистецтво гончаротворення. І вже тоді усвідомлював, що одного дня стане частиною історії родини. «У нас династія була гончарів: і дід, і прадід, і батько. Раніше було заведено так: яка професія у батька – і він старався привить її дітям. Спочатку вчився ліпити свистунці, батько показував зразки, а тоді вже садив за круг. Мама була хороша художниця. Коли вона розмальовувала, то всю душу вкладала у своє малювання. Дивився, як малює мама, і сам учився… У нас в родині троє братів, але продовжив родинну справу тільки я».

 Микола Пошивайлов Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. Опішне, Полтавщина. 2011. Фото Тараса Пошивайла

Ніколи не забував батьківської науки. Майже 32 роки пропрацював на Опішнянському заводі «Художній керамік» творчим майстром, гончарем. Твори Миколи Пошивайла експонувалися на обласних і республіканських виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Неодноразово був лауреатом престижних республіканських та всесоюзних художніх виставок, конкурсів, фестивалів, симпозіумів гончарства. Твори Миколи Пошивайла з незмінним успіхом експонувалися на міжнародних виставках у Бельгії, Канаді, Франції, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії, широко представляючи мистецтво України. Захоплюючись майстерною довершеністю його виробів, світ дізнався про Україну, про Опішне.

Гончарна спадщина Миколи Гавриловича величезна. Її гідно поціновано сучасниками. Його  твори стали надбанням багатьох провідних музеїв України та інших держав. Зокрема, їх можна побачити в Москві, Санкт-Петербурзі (Російська Федерація), Осло (Норвегія), Лондоні (Великобританія) та в численних приватних збірках. Та, безперечно, найбільша колекція робіт різних періодів творчості Майстра знаходиться в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному та Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів.

Микола Пошивайло багато років викладав гончарство в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті «Колегіум мистецтв в Опішному», де й нині проводить гончарські майстер-класи для учасників всеукраїнських і міжнародних молодіжних фестивалів, які щорічно відбуваються в гончарній столиці – Опішному.

Творчість Миколи Пошивайла  – своєрідне й дивовижно багатогранне явище українського мистецтва, а невтомна фантазія гідна подиву. Майстер виготовляє надзвичайно широкий асортимент традиційного посуду: горщики, глечики, тиквасті глечики, миски, тикви, зливушники, барила, ринки. Значну частину його творчого доробку становлять сюжетні композиції на теми народного побуту – узагальнені образи сучасників, цікаві сценки з народного життя кінця ХІХ – початку ХХ століття. В руках Майстра оживають леви, барани, бики – зооморфна скульптура. Він неперевершений майстер дитячої глиняної іграшки, яку виготовляє у вигляді найрізноманітніших тварин, птахів, вершників, баринь. Своїми творами славить свій рідний край, своє ремесло. Вслухаймося лишень, як звучать назви деяких з них: свічники «Пісня про гончарів», «Опішнянські чудотворці», «Опішнянські дивотворіння»! Микола Пошивайло досконало володіє технікою підполив’яної мальовки глиняних виробів з використанням традиційної орнаментики. Саме він відродив традицію виготовлення знаменитих фляндрованих мисок. Він віртуозно поєднує традиційні мотиви й створює новітні композиції, що надають його мискам особливої привабливості. В кожну роботу майстер вкладає частку своєї душі, своєї вдачі, свого характеру. Його твори пізнаєш без підпису, такий образний почерк творця-гончаря.

Він – творець краси і має нездоланне бажання нею поділитися, причаститися, щоб розбудити в душах мить радості від сприйняття створеного ним. Незважаючи на поважний вік, Микола Пошивайло і далі захоплено  працює. Всім, хто відвідує Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, він дарує радість спілкування з глиною. Із великим захопленням відвідувачі музею спостерігають, як із невеличкого шматочка сірої глини під вправними руками Майстра народжуються диво-вироби. З притаманними йому посмішкою, добротою і щирістю Микола Гаврилович запрошує: «Доторкніться до глини…, не бійтеся, відчуйте її на дотик». І вишиковується чималенька черга! Ніхто не залишається байдужим. Дорослі і діти невимушено й легко простягають руки до глини, аби хоч раз в житті відчути чаклунство і тайнодійство гончарювання. Умілі руки майстра допомагають кожному створити свій «шедевр».

Микола Пошивайлов Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. Опішне, Полтавщина. 2009. Фото Тараса Пошивайла

Як добрий орач  ниви творчої, Микола Гаврилович подбав про послідовників. Його старший син Олесь Пошивайло – керамолог, етнолог і музеолог, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, директор створеного за його ініціативою Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького та Премії імені Бориса Возницького, організатор Національних симпозіумів гончарства, гончарських фестивалів, конкурсів художньої кераміки, наукових конференцій. Саме завдяки його сподвижницькій діяльності вперше в Україні створено Музей-заповідник українського гончарства, який отримав статус національного, Меморіальні музеї-садиби гончарської родини Пошивайлів, гончарки Олександри Селюченко, філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа та сформовано найбільшу в країні колекцію кераміки, яка налічує майже 50 тисяч одиниць збереження. Та на цьому він не збирається зупинятися – генерує нові ідеї і втілює їх у життя. І хоча сам не гончарює, проте своєю невтомною діяльністю намагається відродити славу і велич прадавнього ремесла.

Батькову науку перейняв молодший син Юрко Пошивайло, заслужений працівник культури України, член Національної спілки фотохудожників України. Історик за фахом, він має досить широкі творчі уподобання: захоплюється виготовленням «монетки» – мініатюрного простого й мальованого посуду, садово-паркової скульптури, а також художньою фотографією. Він – неодноразовий учасник і переможець виставок, конкурсів художньої кераміки й фотомистецтва. Та цим його творча діяльність не вичерпується – працює головним художником Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, займається оформленням книг видавництва «Українське Народознавство». Як кажуть, яке коріння, таке й гілля.

До ста літ Вам, Миколо Гавриловичу! Із роси й води, Майстре мистецького славлення української душі, на многії й благії літа!

Пошивайло Микола. Свічник «Пісня про гончарів». Опішне, Полтавщина. 2011. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, ритування, проколювання, мальовка, 36х22 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, №КН-19944/К-18199. Фото Тараса Пошивайла

Пошивайло Микола. Свічник «Мисник». Опішне, Полтавщина. 2011. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, ритування, вдавлювання, мальовка, 48х22 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, №КН-19945/К-18200. Фото Тараса Пошивайла

Пошивайло Микола. Свічник «Опішнянські чудотворці». Опішне, Полтавщина. 2011. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, ритування, проколювання, мальовка, 37,1х21 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, №КН-19943/К-18198. Фото Тараса Пошивайла

Пошивайло Микола. Свічник «Опішнянські дивотворіння». Опішне, Полтавщина. 2011. Глина, ангоби, полива, гончарний круг, ліплення, ритування, проколювання, мальовка, 42,3х21,5 см. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, №КН-19942/К-18197. Фото Тараса Пошивайла

Наталя Гринь,

в.о. завідувача Меморіального музею-садиби

гончарської родини Пошивайлів