З 1 травня по 25 грудня 2013 року в Музеї мистецької родини Кричевських експонувалася виставка «Тоталітарні деформації в гончарстві окупаційної доби», на якій було представлено 11 глиняних творів з колекції Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів з радянською символікою.
Наказом Міністерства культури України №19 від 20 січня 2014 року Державній спеціалізованій художній школі-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» присвоєно ім’я видатного українського мистця, академіка Василя Григоровича Кричевського.
1. Українська радянська енциклопедія. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1983. – Т.9. – С.47.
Спілкувалася: Анастасія Сідельник http://tyzhden.ua/Culture/97888
Олесь Пошивайло, засновник музею українського гончарства в Опішному, розповів про стосунки музею з суспільством, фігурки козаків та джерела музейних інновацій
Олесь Пошивайло – засновник і багаторічний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, директор Інституту керамології НАН України, доктор історичних наук і професор – цього року став першим лауреатом премії ім. Бориса Возницького. Ця премія є відзнакою за вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи, відтепер її вручатимуть кожні два роки. Під час церемонії пан Пошивайло наголосив, що присвячувати себе музеям в Україні можуть лише подвижники, і що успіхом своїм він завдячує першокласній команді ентузіастів, які працюють разом з ним.
СІМЕЙНА СПРАВА
Музей кераміки – це абсолютно закономірно. В моєму роду всі, починаючи з другої половини XVIII століття, займалися гончарством. За історичним плином, я теж мав би стати гончарем, можливо, художником-керамістом. Збій відбувся завдяки бабусі. У 70-ті роки вона почала формувати домашній музей, щоб зберегти в Опішному вироби гончарів, з якими працювала все життя – а ще вишивку, ткацтво, дерев’яні вироби. До неї приїздили відвідувачі з усієї України і навіть з-за її меж. Я ріс у цій хаті й щодня ходив з бабусею на місцевий гончарний завод. Давній промисел цілком природно увійшов у моє життя. Бабуся заповіла продовжувати справу збереження: мовляв, Сашку, історія тобі не простить, якщо не зробиш в Опішному музею!
